Високопродуктивні ключки для гольфу і крила літаків роблять з титану, який міцніший сталі, але вдвічі легший. Ці властивості залежать від способу укладання атомів металу, проте випадкові дефекти, що виникають в процесі виробництва, означають, що ці матеріали можуть бути не такими міцними. Архітектор, що збирає метали з окремих атомів, міг би спроектувати і побудувати нові матеріали, які будуть володіти кращим співвідношенням міцності та ваги.
У новому дослідженні, опублікованому в Nature Scientific Reports, дослідники зі Школи інженерних і прикладних наук Університету Пенсільванії, Університету Іллінойсу і Університету Кембриджу, зробили саме це. Вони зібрали лист нікелю з нанорозмірними порами, які роблять його таким ж міцним, як титан, але в чотири-п’ять разів легшими.
Порожнини в товщі і процес самозбирання роблять пористий метал схожим на натуральний матеріал, такий як деревина.
І точно так само, як пористість стовбура дерева виконує біологічну функцію транспортування енергії, порожній простір в «металевій деревині» може бути наповнений іншими матеріалами. Наповнення “деревини” анодними й катодними матеріалами дозволить металевому дереву служити подвійній меті: бути крилом літака або протезом ноги з акумулятором.
Фотоакустичний ефект був відкритий і досліджений винахідником телефону Олександром Беллом ще у 80-х роках XIX століття. Суть його полягає в тому, що матеріали в процесі поглинання світла починають випускати звукові хвилі. На жаль, технічні можливості у великого винахідника тоді були вкрай обмежені: свої досліди він проводив, використовуючи сонячне світло. Більш потужні джерела світла – лазерів, з’явилися майже сторіччя тому.
Ідеї Белла втілили дослідники Массачусетського технологічного інституту (MIT). Їм вдалося надіслати звукове повідомлення по повітрю людині, що знаходилась на іншій стороні кімнати за допомогою лазера.
Функцію світлового «приймача» в даному випадку виконують частинки води, що знаходяться в повітрі. При зміні інтенсивності світлового випромінювання в навколишньому середовищі формуються температурні хвилі, що поширюються від джерела світла. Коливання температури сприяють зміні щільності речовини, що в свою чергу породжує звукові хвилі в «світловому» приймачі.
Ніколи не варто забувати, що роботи — це не лише чотириногі механізми на зразок SpotMini, які здатні відкривати двері і виконувати різні акробатичні трюки. Крім них, інженери також розробляють механізми, які завдяки своїм крихітним розмірами можуть переміщатися всередині живих організмів і доставляти ліки у важкодоступні місця. Дослідники з політехнічної школи Лозанни і вищої технічної школи Цюріха створили робота-мікроба, який підлаштовується під різні типи рідин і може плавати навіть у кровоносних судинах.
Провідний автор проекту Сельман Сакар розповів, що при створенні зовнішньої структури робота вони ґрунтувалися на принципах кірігамі — японському мистецтву виготовлення фігур за допомогою паперу і ножиць. Завдяки гнучкій конструкції, робот здатний пересуватися навіть всередині вузьких кровоносних судин втрати швидкості.
Чорні діри викликають у багатьох дослідницький інтерес та деякій острах: об’єкти, що поглинають все на своєму шляху, цілком схожі на головних антагоністів Всесвіту. Та чи такі вони насправді жахливі? Фізики-теоретики припускають, що ми й для них можемо знайти практичне застосування.
Класичний “рецепт” чорної діри
В теорії “рецепт” чорної діри — дуже простий. Почати треба з велетенської кількості водню, достатньої, щоб створити зірку приблизно в 25 разів більшу за масу Сонця. Цей водень почне згоряти в гелій. Через кілька мільйонів років нова зірка вичерпає всі запаси водню. Вона почне спалювати гелій у вуглець або кисень. Ці елементи почнуть зливатися, що в результаті ланцюжка різних реакцій створить інші елементи, аж поки нарешті не почнеться утворення заліза.
Нанотехнології в останні роки перетворилися на найбільш обговорювану тему. За прогнозами, до 2025 року даний сектор буде оцінюватися у 173950000000 доларів США та забезпечить нам добробут, здоров’я та технологічні прориви. Та чи справді усе так райдужно?
Наноматеріали, як випливає з назви, дуже малі та мають розмір менше мільйонної частинки метра. Вони мають унікальні фізичні та хімічні властивості, які надають їм покращену реактивність, міцність, електричні характеристики та функціональність. Ці переваги призвели до включення наноматеріалів до широкого спектра споживчих товарів. Автомобільні, обчислювальні, електронні, косметичні, спортивні та медичні галузі користуються інноваціями нанотехнологій. З’явилися також нові галузі, такі як наномедицина, яка має на меті кардинально поліпшити нашу майбутню здатність лікувати хвороби.
Для технології, яка може революціонізувати виробництво чистої енергії, ядерний синтез є надзвичайно негерметичним – високоенергетичні частинки іноді можуть вилітати з експериментальних реакторів, роблячи процес синтезу набагато менш ефективним. Нові симуляції дослідників показують, як утримувати експериментальні реактори від витоку енергії.
Європейська організація ядерних досліджень (вона ж ЦЕРН) вже має задоволення використовувати найбільший і найпотужніший прискорювач частинок у світі – Великий адронний колайдер. Але нещодавно був опублікований звіт, в якому розглядається дизайн більшого і потужнішого потенційного наступника – Майбутнього кругового колайдера (FCC, МКК).
За допомогою Великого адронного колайдера була відкрита субатомна частинка бозон Гіґґса в 2012 році, а також багато іншого. Але для вивчення ще більш невловимих аспектів Всесвіту, на думку багатьох фізиків, нам знадобиться новіший і потужніший інструмент.
Великий адронний колайдер має протяжність близько 28 кілометрів, але його заміна буде в чотири рази більшою – до 100 кілометрів. Цього достатньо, щоб оточити все місто Женева.
Про існування ультразвуку відомо вже давно. Протягом десятиліть технологія допомагала підводним човнам орієнтуватися в просторі, а лікарям — оглядати пацієнтів без хірургічного втручання. У сучасних ультразвукових апаратів є обмеження по потужності, але дослідники з Університету Квінсленда придумали, як збільшити їх силу майже в сотню разів. Вони запевняють, що новий пристрій здатен вловити звук руху молекул повітря і навіть вібрації окремих клітин.
Зазвичай ультразвукові пристрої складаються з приймача і випромінювача, зроблених з п’єзоелектричних кристалів. Коли на них впливає електричний струм, вони вібрують і створюють високочастотні звуки вище 20 000 герц — як відомо, вони не сприймаються людським вухом. Випромінювані звукові хвилі проходять крізь повітря, воду і м’які тканини, а від твердих поверхонь відскакують з різною швидкістю. Коли вони повертаються до кристалів, відбувається зворотний процес — вібрації створюють електричний струм, який дозволяє комп’ютеру розпізнавати форму об’єкта, від якого відштовхнулися хвилі. Таким чином, наприклад, можна подивитися зародок в утробі матері.
Приземлення на супутник Землі космічного корабля Chang’e 4 не залишило байдужим жодне новинне агентство. Попереду нас, можливо, чекають неймовірні відкриття. А може й ні.
#1 Не боїться бездоріжжя на Місяці
Місяцехід має форму прямокутного блоку, який оснащено двома розсувними сонячними панелями, установленими на шестиколісне шасі. Його довжина – 1,5 метри, ширина – 1 метр, висота – 1,1 метра.
Ровер Yutu 2 подібний до свого попередника – також Yutu, який було доставлено на поверхню місяця у 2013 році. Він відрізняється новими частинами, що адаптуються під рельєф, а також об’ємом корисного навантаження, який можна відрегулювати. Це допомагає апарату поратися зі складними рельєфом на зворотній стороні Місяця.
Дивовижний космічний корабель, у якого ніколи не закінчується паливо, готовий зробити революцію в освоєнні космосу.
Проект під назвою World Is Not Enough (скор. WINE) вирішив проблему нестачі палива для далеких перельотів. Замість того, щоб використовувати паливо з допоміжного бака, він просто видобуває воду з навколишнього середовища і перетворює її в пар. Так-так, парова космічна ракета, зовсім як в романах Жюля Верна — це не фантастика, а реальність.
«Цю технологію можна використовувати для того, щоб потрапити на Місяць, Цереру, Європу, Титан, Плутон, астероїди — у будь-яку точку космосу, де є достатня кількість води і оптимально низька гравітація», заявляє Філ Мецгер, дослідник з Університету Центральної Флориди.