Першим почав проповідувати атомістичне вчення в 5 столітті до нашої ери філософ Левкіпп. 
Потім естафету підхопив його учень Демокріт. 
Збереглися лише окремі фрагменти їх робіт, з яких стає зрозумілим, що
вони виходили з невеликої кількості досить абстрактних фізичних гіпотез:
«Солодкість і гіркота, спека і холод смисл визначення, насправді ж [тільки] атоми і пустота».
За Демокрітом, вся природа складається з атомів, найдрібніших часток
речовини, які спочивають чи рухаються в абсолютно пустому просторі. Всі
атоми мають просту форму, а атоми одного сорту є тотожними; різноманіття
природи відображає різноманіття форм атомів і різноманіття способів, в
які атоми можуть зчіплюватись між собою. І Демокріт, і Левкіп вважали,
що атоми, почавши рухатись, продовжують рухатись за законами природи.
Найбільш важким для давніх греків було питання про фізичну реальність
основних понять атомізму. В якому розумінні можна було говорити про
реальність пустоти, якщо вона, не маючи матерії, не може мати ніяких
фізичних властивостей? Ідеї Левкіпа та Демокріта не могли служити
задовільною основою теорії речовини в фізичному плані, оскільки не
пояснювали, ні з чого складаються атоми, ні чому атоми неділимі.
 Через покоління після Демокріта, Платон
запропонував своє рішення цієї проблеми: «найдрібніші частки належать
не царству матерії, а царству геометрії; вони являють собою різні
тілесні геометричні фігури, обмежені плоскими трикутниками».
| 
