«Спочатку такий темний об’єкт буде випромінювати стільки ж енергії, скільки сама зірка, що ховається за ним. Але це випромінювання буде знаходиться в дальньому інфрачервоному діапазоні спектра з довжиною хвилі близько 10 мікрон. Я пропоную проводити цілеспрямований пошук джерел подібного інфрачервоного випромінювання, або окремо, або разом з пошуком штучних джерел радіосигналів. Більш доцільним було б займатися пошуком і дослідженням об’єктів 5-ї або 6-ї зоряної величини…», — писав колись Дайсон.

Своїх читачів фізик також надихнув зауваженням про те, що жителі Землі одного разу, досягнувши видатних технологічних висот, теж зможуть побудувати власну мегаструктуру Дайсона.

«Це можливо. Протягом декількох тисяч років з моменту початку індустріальної епохи будь-яка розумна цивілізація може вийти на рівень життя і розвитку всередині штучної біосфери, розташованої навколо рідної зірки тієї чи іншої системи».

Безумовно подібне надмасштабне будівництво поки нездійсненно, але починати планувати ніколи не рано! І доктор Стюарт Армстронг, дослідник з Інституту майбутнього людства при Оксфордському університеті, як раз і вирішив цим зайнятись, уявивши, яким чином людство зможе звести так званий рій Дайсона (не плутати зі «сферою») навколо Сонця.

На відміну від сфери Дайсона, конструкція хоч і пустотіла, але володіє елементами з суцільною обшивкою, рій Дайсона може представляти модульну конструкцію, що складається з безлічі житлових модулів, супутників та сонячних колекторів, об’єднаних в загальну мережу у вигляді сфери навколо зірки. Генерована енергія буде бездротовим способом передаватись між модулями цього рою і власне самою Землею. В якості альтернативи можна використовувати мільйони дзеркал, які будуть фокусувати енергію Сонця на меншу кількість колекторних станцій.

Так яким же чином можна реалізувати цю грандіозну ідею? Виступаючи на лекції в 2012 році Армстронг запропонував вкрай абстрактний варіант. По-перше, весь процес будівництва буде виконуватись в автономному режимі, тобто роботами, що володіють функцією самостійної заміни. Зламався один робот, кілька інших взяли і зробили нового зі старих запчастин. Армію подібних механічних працівників також потрібно буде заслати і на Меркурій, де будуть видобувати корисні копалини, на базі яких будуть створюватись необхідні для будівництва матеріали. За підрахунками вченого, корисною в плані видобутку буде тільки половина цієї планети. Приблизно протягом 50 наступних років роботи будуть множитьсь і будувати різні модулі і супутники, після чого ресурси Меркурія швидше за все будуть виснажені.

Звичайно, одну планету в Сонячній системі ми в такому випадку швидше за все втратимо, але чи дуже ми будемо сумувати за цим випаленим пеклом? Без жодного жалю Армстронг навіть назвав один з представлених на лекції слайдів: «Пробач, Меркурій, нічого особистого…».

Якщо ви дуже скептично ставитесь до вищеозвученого плану – добре. Так і повинно бути, тому що ми навіть близько не наблизились до такого рівня технологічних можливостей. Проте, мріяти ніхто не забороняв.

І все ж, Армстронг представив аргумент, згідно з яким будівництво рою Дайсона є цілком досяжним завданням. Він вказує на те, що якщо навіть у природі існує багато того, чого в принципі існувати не повинно, то і причин вважати, що людство ніколи не зможе досягти такого технологічного рівня у нас теж немає. В якості двох основних необхідних технологій, які дозволять наблизитись до можливості створення рою Дайсона він навів штучний інтелект і технологію реплікації клітин. При наявності цих двох фундаментальних інструментів єдине, що нам потрібно, це відповідна технологія автоматизації і просунута технологія 3D-друку – два напрямки в яких людство вже показує певні успіхи.

«Масштаб будівництва сам по собі не є чинником, що виступає в якості непереборного бар’єру. Розібрати планету по камінчиках, це те ж саме, що розібрати астероїд. Просто робити це доведеться довше, істотно довше», — прокоментував Армстронг.