Закони фізики однакові та інваріантні для всіх спостерігачів, незалежно від їх руху. Проте що це значить для фотона, котрий рухається зі швидкістю світла, і для якого увесь космос сплющений у двовимірну позачасову площину? Уявіть, що ви кладете яблуко на стіл, а через деякий час замінюєте його бананом. Як фотон сприйматиме стіл, коли той сплюснутий в площину без будь-якого відчуття часу?
Давайте уявимо, що відбувається в трьох конкретних випадках: для когось в стані спокою; для когось, хто рухається зі швидкістю, близькою до швидкості світла; та, нарешті, для самого фотона.
Традиційні моделі припускали, що переміщення назад у часі вимагало б таку машину часу, яка мала б негативну масу. Буде зайвим говорити про те, що дана технологія наразі знаходиться поза інженерними можливостями людства, але є дещо інше.
Протягом останніх декількох десятиліть відомі фізики Кіп Торн і Стівен Хокінг створили основні теоретизування, пов’язані з машинами часу. Загальні висновки з цих теоретизувань виглядають наступним чином: подорожі в часі несумісні з законами природи.
В паризькій лабораторії дослідникам вперше вдалося продемонструвати переваги квантових методів передачі інформації над класичними.
В той час як інженери працюють над створенням елементарних квантових комп’ютерів, вчені-теоретики зіштовхнулися з фундаментальною перешкодою: вони не змогли довести, що класичні комп’ютери не здатні виконувати завдання, призначені для квантових. Так, минулого літа підліток з Техасу довів, що проблема, котру, як давно вважалося, під силу швидко вирішити лише квантовому комп’ютеру, може бути так само швидко розв’язана і на класичному. Проте у сфері комунікацій переваги квантового підходу можна підтвердити.
У 2004 році Іорданіс Керенідіс та двоє інших вчених-комп’ютерників представили сценарій, в якому одній людині необхідно було відправити інформацію іншій, так щоб інша особа могла відповісти на конкретне питання. Дослідники довели, що квантова установка може виконати завдання, передаючи експоненціально менше інформації у порівнянні з класичною системою. На той час квантова система, яку уявили вчені, була суто теоретичною та за межами можливостей тогочасних технологій.
Звісно, перше, що спадає на думку, це Антарктика, де позначка на градуснику падає до – 85 за Цельсієм. Але це місце навіть не на Землі!
А зараз ви подумали про темну сторону Місяця з прохолодою -173°С. Але всередині Лабораторії холодних атомів NASA (ЛХА) на Міжнародній космічній станції, науковці створюють щось навіть холодніше.
ЛХА є першою установкою на орбіті для продукування ультрахолодних атомів з позначкою -273°С – найнижча температура, якої може досягти матерія. Наскільки нам відомо, ніякий інший природний феномен не може побити цього рекорду. Це означає, що ЛХА – найхолодніша точка у Всесвіті. Розміри лабораторії не вражають: завбільшки вона з міні-холодильник, яким можна керувати і зі Землі. Вона містить декілька технологій, які раніше ніколи не відправляли в космос, наприклад, спеціалізовані вакуумні клітини, що містять атоми. Клітини настільки щільні, що ніякі сторонні атоми не можуть проникнути всередину.
Технології, які раніше можна було побачити тільки у фантастичних фільмах і книгах, з кожним роком стають все реальнішими. Вчені вже давно вміють піднімати в повітря маленькі предмети за допомогою невидимих звукових хвиль, і цим уже мало кого здивуєш. Проте дослідники з Великобританії і Іспанії підняли технологію на новий рівень — вони змусили левітувати відразу кілька предметів. Найцікавіше, що кожним з цих об’єктів можна керувати окремо, що і показано на відео.
Подробиці про технології розкрив професор Асьєр Марзо з департаменту машинобудування в Брістолі. Він розповів, що можливість індивідуально керувати кожним левітуючим об’єктом з’явилася після створення спеціального модулятора звуку. Він складається з 256 крихітних динаміків, які для утримання кожного предмета відтворюють звук різної частоти.
На даний момент звуковий модулятор здатний одночасно утримувати в повітрі 25 предметів. Професор Марзо зазначив, що створивши модулятор із збільшеною кількістю динаміків можна досягти того, що в повітрі будуть левітувати більше 100 об’єктів.
Покійний Стівен Гокінг був одним із засновників проекту «Starshot», ідеологом якого виступає відомий астрофізик Аві Леб. Проектом виділено $100 млн. на найближчі десять років і деякі завдання вже успішно вирішені. У переліку підрядників і контрагентів числяться провідні наукові організації світу – що ж являє собою це починання?
В холодному і сухому чилійському високогір’ї буде побудований комплекс випромінювачів, своєрідна «лазерна гармата» потужністю близько 100 гігават. Її промінь націлиться на орбіту, де флотилія зондів буде по черзі розгортати свої «світлові вітрила». Кожне вітрило буде мати діаметр 4 м, і вагу лише 0,5 грам і товщину 400 атомів – вони більше схожі на туман, але зможуть вловити енергію лазера і перетворити її в кінетичну. За кілька хвилин роботи цієї потужної машини зонд розженеться до 20 % від швидкості світла, близько 200 млн. км/год, і полетить у бік Проксими Центавра, куди прибуде лише через 25 років.
Впродовж минулого року ми багато писали про штучний інтелект, робототехніку, нанотехнології та дослідження нових позаземних горизонтів. Настав час підбивати підсумки й Обрій склав перелік речей, що просували науку у 2018.
Агентство DARPA є одним з ключових драйверів технологічного прогресу в США. Щедре фінансування з боку Міністерства Оборони дозволяє агентству вести найширший спектр проектів. Ось п’ять ключових напрямків, які зараз знаходяться в розробці.
Сонячні елементи живлення, незважаючи на свою привабливість, все ще не отримали широкого розповсюдження по цілому ряду причин. Особливо якщо мова йде не про звичайні панелі, а про перовскітні сонячні елементи. Це досить перспективна, але при цьому дорога технологія, однак об’єднана група дослідників з Литви та Німеччини цілком може зробити їх доступними, розробивши дешевий і простий метод їх виготовлення.
Для початку пару слів про перовскітні сонячні панелі. Перовскіт – це мінерал з особливою структурою кристалічної решітки. Він багатий вмістом домішок титану, ніобію, заліза, церію, кальцію, танталу. Структура перовскіту настільки унікальна, що на її основі можна створювати цілий ряд матеріалів з різними властивостями. Від високотемпературних надпровідників і напівпровідників до наноструктур. Всі такі речовини отримали назву перовскітні матеріали.