Том Крімігіс із лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Хопкінса, що займається аналізом даних згаданого приладу, а також інструменту магнітосферної візуалізації «Кассіні», і його колеги об'єднали нові дані «Вояджера» з досі неопублікованими результатами вимірів, виконаних іонною й нейтральною камерою «Кассіні», яка збирає дані про нейтральні атоми, що попадають у Сонячну систему ззовні.

Аналіз показав, що границя між міжзоряним простором і «міхуром» заряджених часток Сонця, швидше за все, перебуває на відстані 16,1-22,5 млрд. км від нашого світила, з найкращою оцінкою в 18,2 млрд. км. Оскільки «Вояджер-1» відлетів від Сонця майже на 18 млрд. км, він може перебратися в міжзоряний простір у будь-який момент.

«Розрахунки показують, що ми вже близько, але наскільки близько? — заявив Ед Стоун з Каліфорнійського технологічного інституту, співробітник проекту «Вояджер». — Цього ми не знаємо, але оскільки «Вояджер-1» покриває півтора мільярда кілометрів за три роки, нам не доведеться довго чекати. Ми зрозуміємо, що це відбулося, по зміні напрямку й сили магнітного поля».

Учені мають намір продовжувати аналіз даних «Вояджера-1» для перевірки гіпотези. Не залишиться осторонь і «Вояджер-2», але він перебуває не так близько до краю Сонячної системи — за 14,5 млрд. км від світила.

Фахівці вважають, що апарати, запущені в 1977-му, працюватимуть ще як мінімум до 2020 року.

Результати дослідження описані в журналі Nature. Підготовано за матеріалами НАСА й Space.Com.